Присвячується Міжнародному дню людей з інвалідністю – 3 грудня.
Серед іграшок моєї дочки є один ведмедик.
Очевидно, коли його виготовляли, використовували дуже неякісні нитки. Через що шви постійно розходились, то одна, то інша лапки відривались. Я їх пришивала, але через деякий час історія повторювалась знову.
Одного разу відірвана лапка загубилась. Ми шукали її в усіх можливих місцях але так і не знайшли.
Дочка зашила дірку і возила свого ведмедика вдень на іграшковій машинці (оскільки він не міг ходити), а вночі клала з собою спати. Гостро переживаючи таку прикру подію.
Було вирішено зробити ведмедику протез замість втраченої ноги. Звичайно ж, такої самої кашлатої коричневої тканини у мене не було. Лапка, сшита зі старого дитячого светрика не відрізнялась по розміру і формі, але була іншого кольору.
Так у нас вийшов Ведмедик, який побував на війні.
Та на думку моєї дитини, від став ще нещаснішим і сумнішим. І знадобилось кілька серій мультика про кота Саймона, під час яких вона відволіклась і втішилась, а я встигла пошити ведмедику комбінезон.
До комбінезону була пошита і нова поштова сумка, яка змінила долю іграшки. Тепер він став Ведмедиком-поштарем, який розносить посилки і листи іншим іграшкам.
Памятаєте віршик з дитинства? Той, в якому було: “все равно его не брошу, потому что он – хороший“.
Дивлячись на те, як моя дочка, приспівуючи, розносить ведмежу пошту, і будує ведмедику дім, я посміхаюсь і думаю про те, що покоління зміннються, а вподобання маленьких дівчат – ні.
при використанні інформації, викладеної на блозі, обов’язковим є індексований гіперлінк на джерело mama-pediatr.com.