Якось, коли я працювала на дільниці в поліклініці, довелось мені буди на одному дивному виклику. В сім’ї захворіло двоє дітей. Молодший хлопчик трошки меньше року і дівчинка років пяти. Хлопчик був оглянутий без проблем, у нього була застуда, а ось дівчинку ми довго не могли знайти… Перед приходом лікаря вона заховалась в найтаємніший куточок квартири, десь між ліжком та столом, та мама її зрештою знайшла, витягнула і поставила переді мною. Погрожуючи: «якщо не будеш слухатись, лікар зробить тобі болючий укол». Звісно ж, нормально оглянути дівчинку я не змогла – у неї була істерика. Вона кричала, виривалась… Уколів робити я і не збиралась, але ж як тут послухаєш легені чи зазирнеш у горло? Я не знаю всієї історії цієї сімї – це була не моя дільниця і бачилась я з ними лише один раз. Але знаю, що мати працювала медсестрою в дитячій полікліниці. На моє питання, чому дівчинка так реагує, цілком серйозно повідомила, що «дитина так і повинна реагувати на лікаря».
Отже, одна з причин дитячих страхів – це батьківські залякування лікарями. На щастя, такі випадки, як цей, трапляються рідко.
Друга причина — біль та неприємні відчуття під час обстеження чи лікування. 
Діти можуть нелюбити або боятись окремих медичних процедур. З того віку, як у них зявляються зуби і вони навчаються їх зчіплювати, і до того віку, як починають розуміти, навіщо треба відкривати ротик, простий огляд горла є проблемою, яка вирішується, як правило, силовими методами.
Якщо дитинка потрапляє до лікарні, де їй ставлять крапельниці і роблять уколи, дуже швидко до страху перед болісною процедурою приєднується страх білого халату. Саме тому медперсонал дитячих лікарень намагається носити уніформу жовтого, рожевого, блакитного кольору. Будь-якого, аби не білого. Тому що при одному вигляді людини в білому діти починають плакати, адже більшість медиків все ж таки носить білий.
До речі, боятись спілкування з медпрацівниками і відвідування медичних установ можуть не тільки діти, але й дорослі люди. Це проявляється підвищенням артеріального тиску, серцебиттям. Існує навіть спеціальний термін «гіпертонія білого халату». Так кажуть, коли у людини з нормальним тиском тиск підвищується на медоглядах.
Є й інша група людей, у котрих на медогляді тиск нормальний, а підвищується він на стресовій роботі. Термін винайшли відповідний – «зворотня гіпертонія білого халату». І в першому, і в другому випадку, встановити істину допомагає добовий моніторинг артеріального тиску – на плече людині одягають манженку з записувальним пристроєм, і вона живе своїм звичайним життям, їсть, спить, ходить на роботу. Потім пристрій знімають і бачать, коли тиск підвищувався, а коли був нормальним.
Та повернемось до ситуації, коли дитина опиняється в лікарні. Часто не тільки уколи, але й сама обстановка там є гнітючою. Впливає на це і стан приміщення, яке давно не бачило ремонту, і режим дня, який складається лише з прийому їжі та медичних процедур, і ставлення деяких медпрацівників. 
За свідченнями батьків, чиї діти проходили довгострокове лікування за кордоном, ситуація в лікарнях там зовсім інша. До дітей приходять волонтери і клоуни, влаштовують виступи і всіми способами намагаються впевнити: «ви в лікарні не назавжди, ви тут – щоб вилікуватись і повернутись додому». Все спрямовано на підвищення настрою і обнадіювання дитини – веселі фабри приміщення, повітряні кульки, морозиво. І це діє. У нас же ситуація така, що лікарі викликають страх і недовіру, а лікарня – відчуття відчаю і безнадії. Це аж ніяк не сприяє покращенню самопочуття і швидкому одужанню.
Отже, третя причина — гнітюча обстановка в лікарні.
Так, може, змінити ставлення? Вплинути на ті обставини, які ми здатні змінити?
Як? По-перше, змінити своє ставлення до дитячої хвороби. Цілком реально знайти лікаря, якому ви будете довіряти і чиї рекомендації виконувати. Такого, який би приязно ставився до дитини і викликав у неї посмішку, не страх.
А якщо доведеться опинитись в лікарні, памятайте, що діти – вони чудові, їхню увагу легко переключити. Їх дуже легко полонити цікавою книжкою, розповіддю, яка унесе в Країну Фантазію, і допоможе веселіше дивитись на світ. І, як казала одна мудра людина: «частіше посміхайся своїй дитині, і вона виросте щасливою».
автор: Ганна Шевелєва, лікар-педіатр
джерело: http://mama-pediatr.com/
Сподобалась моя стаття? Ви можете отримувати повідомлення про оновлення на блозі за допомогою емейл, в розсилці RSS чи в твіттері.
Вас також може зацікавити:
1. Кашель из-за стресса (психогенный кашель у детей)
3. Рекомендации по вакцинации. Как снизить риск осложнений
4. Капризы у ребенка. Как быть?
5. «Здоровый ребенок должен быть худым и с шилом в попе»
часто дети имеют серьезные основания бояться врачом.С ужасом вспоминаю детского стоматолога. Иначе, как Осачая-кусачая, дети ее не называли. Тогда стоматологи были участковыми и к более доброму врачу попасть было нельзя. Злобная, вредная да еще и не профессиональная стоматолог . Дети еще в транспорте начинали нервничать а перед входом в поликлинику у некоторых начиналась настоящая истерика. Сейчас ей может быть за 80 лет, но если кто о ней вспоминает, то как о личном мучителе.
стоматологи “старой закалки” – это отдельный разговор.
слава Богу, сейчас появились частные кабинеты с хорошим отношением и новейшей аппаратурой. к сожалению, стоят эти услуги не дешево.
Отношение ребёнка к медперсоналу – это исключительно результат воспитания и отношения к ним родителей.
Вы совершенно правы, что внимание деток лекго переключить, было бы желание. Мне с дочкой довелось, к сожалению, лежать в больнице с пневмонией (уверенна, вы представляете объём всех процедур). Ей было 2 года и 2 месяца, но я объясняла ей каждую манипуляцию, цель каждого осмотра и любой консультации. На меня смотрели, как на ненормальную, до тех пор, пока малышка не успокаивалась и спокойно давала себя и послушать, и показывала горло, и делала ингаляции, даже во время уколов просто плакала, а не вырывалась, как другие дети. В результате мы при выписке подарили цветы нашему доктору и шоколадки медсёстрам, сказали всем “пока-пока” и помахали ручкой.
Возможно, я слишком люблю её, чтобы к физической боли ещё добавлять психическую.