Відміна «кріпацтва» для лікарів. Невигадані історії про те, як розподіл на роботу впливає на людські долі

 

Відміна «кріпосного права» для молодих лікарів. Нарешті!

 

До сьогодні в нашій вільній Україні існувало правило, згідно з яким молоді лікарі мали відпрацювати за розподілом – в тій місцевості і тому медичному закладі, куди його направить ВУЗ. Нарешті Верховна Рада його відмінила!

Верховна Рада відмінила розподіл на роботу для лікарів!

Верховна Рада відмінила розподіл на роботу для лікарів

Таким чином молоді спеціалісти, які навчались безкоштовно, на 5-6 років (2-3 роки інтернатури, в залежності від обраної професії і 3 роки після інтернатури) втрачали право вибору місця роботи і були зобов’язані (аж до необхідності оплатити штраф, рівний вартості 6 років навчання) працювати там, куди добровільно ніхто іти не хоче і отримувати таку зарплату, на яку не проживеш.

10 років тому, коли я закінчувала мед університет, 99% випускників педіатричного факультету направляли на дільниці в поліклініку, а паралельний факультет військових лікарів —  «швидку допомогу» (про можливу війну тоді і мови не йшло). Невелика частина випускників «по блату» займала більші цікаві вакансії.

Прихильники такого розподілу стверджували, що молодий спеціаліст має відпрацювати гроші, які витратила на нього держава. Але чомусь забували, що такого обов’язку не мали випускники інших ВУЗів. Наприклад, мої друзі, що навчались за бюджетом в КПІ  і отримали професії в ІТ-сфері, відразу почали працювати там, де самі бажали і за кілька наступних років встигли заробити на автівки, власне житло і об’їздити половину Європи.  Від них ніхто не вимагав відпрацьовувати на державу за умовну платню в 50-100 баксів на місяць, як лікарів.

Отже, зараз молоді випускники медвузів матимуть право обирати своє місце роботи, і це чудово.

Шкода лише, що для тих, хто отримував медичну освіту в перередні 25 років незалежності нашої держави, це не так. Ці розподіли впливали на долі людей.  І зараз я маю бажання поділитись кількома такими невигаданими історіями (хоч і зміню імена своїх героїв).

Розподіл на роботу і людські долі

 

Історія 1. Діаманти на узбіччі

Міністр Поліщук, який керував МОЗ років 10 тому, в той час, коли я закінчувала свій виш, наполягав, що молоді лікарі мають їхати в села, де немає жодних умов для роботи, і «ходити до вітру».  Наші викладачі, розуміючи, що відбувається, радити нам перечитати «Записки врача» Булгакова і готуватись працювати в умовах минулого століття, бо в провінції за цей час нічого не змінилось.

Тарас отримав розподіл в маленьке село на Західний Україні. Просидівши там з півроку, з жалюгідною зарплатою, без жодних умов для розвитку і маючи з устаткування тільки власний фонендоскоп, захотів звільнитись і поїхати працювати деінде. Але трудову книжку йому повертати відмовились – адже саме тут він зобов’язаний провести найближчі кілька років свого життя.


Тарасова трудова книжка так і залишилась в тому селі, в той час як він пройшов стажування в кількох європейських клініках. Повернувшись з-за кордону, продовжив працювати в одних з приватних клінік Києва (власне, саме там ми з ним і познайомились). Одночасно готувався до здачі іспитів в США. І йому це вдалось. Через кілька років роботи в США Тарас повернувся до України, зараз він є лікарем у приватній клініці Львова (вітаю львівян, у яких є такі лікарі!).

Щоб досягнути того, що досягнув Тарас, потрібно мати неабиякий  інтелектуальний рівень і якості характеру. Але наша держава не могла знайти їм застосування.

Історія 2. Побачення у шлюбі

Держава розподіляла молодих лікарів переважно в тій області, звідки вони родом, а якщо місць не було – направляла працювати деінде. Розуміючи це, багато моїх однокурсників, що приїхали з провінції терміново «зробити» собі київську прописку. Найхитрішим з них вдалось «обійти» навіть цільове призначення на роботу, згідно з яким мали переваги при вступі до ВУЗу. Тому «киян» різко стало дуже багато, а кількість місць для роботи – обмежена.

Тому розподіляти на роботу в Києві стали за середнім балом. Таким чином Лариса, корінна киянка, яка ніколи не переймалась тим, що таке той «середній бал», була направлена на роботу в маленьке містечко далекої Миколаївської області. Що там робити молодій дівчині? Ні друзів, ні рідних.

На щастя, Лариса жила недалеко від військової академії. А дружини військових  мають право «відкріпитись» і працювати де завгодно. Цього не може змінити навіть медичний ВУЗ. Тому вона прийшла до гуртожитку з шампанським і тортиком і вмовила першого-ліпшого хлопця укласти фіктивний шлюб. Через кілька місяців бюрократичну машину вдалось подолати – Лариса отримала відкріплення на півдні і повернулась до столиці. Тепер можна було розривати фіктивний шлюб. Але її чоловік сказав: «Не потрібно розлучатись. Ти мені подобаєшся. Давай ходити на побачення у шлюбі!»

Історіі 3 і 4. Любов на відстані

 

Мар’яна, випускниця київського мед університету вийшла заміж за Сашка, який закінчив КПІ і працював в Києві, де подружжя знімало житло.  Мар’яну розподілили працювати за пропискою в рідне місто, в той час, як її чоловік продовжував жити і працювати в Києві. Протягом кількох років чоловік і дружина їздили в гості один до одного. Аж поки не назбирали грошей на власну квартиру у Києві.



Ліда і Вадим 6 років вчились разом в одній групі в медичному ВУЗі. На останньому курсі вони одружились і прописались в славному місті Полтаві, потурбувавшись навіть про те, щоб в місцевій лікарні отримати клопотання про роботу.  Однак капосний зам декана, який займався розподілами, направив Ліду працювати в Полтаву, а Вадима залишив у Києві. Навіть на проходження інтернатури спрямував їх в різні міста. Жодні вмовляння, хабарі, заяви і візити батьків не справили на нього жодного враження. Так кілька найближчих років подружжя їздило в гості одне до одного, і так вирощували свою доньку Ангеліну. Кохання витримало випробування відстанню, зараз Ліда і Вадим живуть разом у Полтаві.

Таке життя у молодих лікарів. Тільки велика любов до своєї професії може допомогти подолати ці негаразди. Та вже годі витрачати свою енергію на подолання штучних труднощів і зосередитись на роботі.

Тим, хто отримуватиме диплом лікаря наступного року, мої найщиріші вітання!

Ганна Шевелєва, педіатр, Київ.

при використанні інформації, викладеної на блозі, обов’язковим є гіперлінк на джерело mama-pediatr.com.

Вам може бути цікаво почитати ще про життя лікарів: 

Читайте также:

Leave a Reply